Єдиної версії походження цієї породи як такої немає. Достовірно відомо лише те, що вона була вперше описана і представлена Гаррісоном Вейром наприкінці XIX століття (а точніше – у 1880 році) на одній із прем'єрних світових виставок котів (де, до речі, одразу полюбилася глядачам).
Також відомо, що знаменитий Чеширський кіт, поза всяким сумнівом, був таббі-британець (про що свідчить навіть прізвисько «усміхненого кота») і що Льюїс Керролл списав його образ з пухнастих улюбленців своїх земляків у графстві Честер, який Гаррісон Уейр охоче використовував як зразок. А далі – лише домисли, фантазії та окремі шматочки хронік…
Основна версія Походження породи звучить так: сірих масивних котів з м'язистими лапами привезли на британські острови римські легіонери, які запозичили їх з Єгипту. Далі ці котики благополучно потоваришували з місцевими лісовими котами і, згодом, стали домашніми улюбленцями англійців. Цю версію підтверджують давньоримські літописи, в яких зустрічаються описи котів, схожих на блакитних «британців» (бритіш-блю).
Згідно з іншою версією, британські короткошерсті коти припливли до Англії з Франції, а точніше з монастиря Шартрьоз, в якому ченці робили однойменний лікер і вирощували «пушистиків» для вилову щурів та мишей. Мореплавці брали котів із собою в дорогу для збереження провізії від гризунів, а до умов постійної морської хитавиці ці «пушистики» з часом пристосувалися – в результаті ставши більш присадкуватими та мускулистими володарями стійких (коротких та широких) лапок. На користь цієї версії також «свідчить» дивовижна схожість картезіанських котів та «британців».
Як би там не було, сьогодні британські короткошерсті котейки є найпоширенішою та найпопулярнішою породою на планеті. І багато в чому завдяки своєму характеру.
